Окупація Росією українських територій — це не просто тимчасова втрата Україною ефективного контролю над частиною її регіонів. Це стан, у якому право перестає виконувати свою базову функцію захищати людину від свавілля з боку держави. Окуповані території перетворюються на правовий вакуум, де юридична невизначеність, інституційна деградація та насильницьке нав’язування ворожого «правопорядку» витісняють принципи справедливості, верховенства права й поваги до прав людини. Говорити про «мир» без відновлення суверенітету України над загарбаними територіями означає легітимізувати безкарність і нормалізувати міжнародні злочини.

Відповідно до норм МГП, окупація має тимчасовий характер і не надає державі-окупанту прав суверена над захопленою територією. Однак підхід РФ засвідчує принципово іншу логіку: замість обмеженого та тимчасового управління — системна інтеграція, замість забезпечення мінімальних стандартів захисту цивільного населення — демонтаж національного правового порядку й насадження репресивної адміністративної та судової інфраструктури. У результаті окупація з юридичного стану, що підлягає регуляції міжнародним правом, трансформується в механізм незворотного руйнування українського правового простору.

Окуповані території України — це не «сіра» або «буферна» зона. Це територія безправ’я, де право як інструмент захисту викорінене, а закон став засобом придушення, контролю й асиміляції. Протиправне поширення російського законодавства, створення підконтрольних РФ «судів» і «правоохоронних органів», переслідування за проукраїнську позицію, системне обмеження свободи слова, релігії та зібрань, депортації та примусове переміщення, вилучення майна, русифікація освіти й мілітаризація дитинства — усе це не окремі спорадичні порушення. Це узгоджена політика, спрямована на викорінення української ідентичності, насильницьку зміну демографічного складу населення та «легалізацію» анексії в найближчому майбутньому.

Особливу небезпеку становить відсутність або фіктивність засобів правового захисту на окупованих територіях. Оскільки окупаційна влада отримала від РФ необмежені повноваження — ухвалювати нові або застосовувати російські закони, тлумачити їх, — будь-яка спроба оскаржити її дії безрезультатна та в більшості випадків небезпечна. Саме ця системна відсутність ефективних засобів захисту перетворює множинні порушення прав людини на адміністративну практику в розумінні міжнародних судових і квазісудових органів — практику, що характеризується не лише повторюваністю порушень, але і їх толеруванням і заохоченням як з боку окупаційної влади, так і РФ у цілому.

У цій ситуації права людини перестають бути гарантованими, а справедливість — досяжною. Проте саме вони є передумовами будь-якого справжнього миру. Ідея «миру без справедливості», яка час від часу з’являється в політичних дискурсах, може лише видаватися наївною, але насправді вкрай небезпечна. Вона ігнорує досвід постраждалих, унеможливлює відповідальність і перетворює злочин на прийнятну «реальність». Там, де тривале безправ’я залишається без відповіді, мир стає лише риторичною конструкцією, позбавленою морального й правового змісту.

Окуповані території — це не просто географічні простори, а правові рани на тілі держави та міжнародної правової системи. Їх не можна загоїти без чесного визнання масштабу порушень, глибини інституційного руйнування й відповідальності держави-окупанта. Це дослідження розкриває механізми формування окупаційного «правопорядку», виявляє системні порушення прав людини на окупованих територіях України та оцінює ефективність наявних механізмів правового захисту.

Автори наполягають, що документування порушень, юридичний аналіз і публічне обговорення феномену безправ’я на окупованих територіях не лише дослідницьке завдання, а й форма спротиву його нормалізації. Якщо право не здатне захистити людину на окупованих територіях, мають втрутитися міжнародні механізми — юридичні, політико-дипломатичні й економічні. Бо мовчання про тих, хто опинився заручником на території безправ’я, — це завжди непряме виправдання насильства.

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст матеріалу не обов’язково збігається з їхньою позицією.