В останні дні лютого 2014 року почала зростати кількість протестних акцій проти нової української влади, зокрема у східних регіонах країни та в місті Сімферополі, столиці АР Крим. 27 лютого 2014 року озброєні люди, більшість з яких були одягнені у військову форму без знаків відмінності, захопили урядові будівлі в Сімферополі, зокрема будівлю Верховної Ради АР Крим. 18 березня 2014 року було оголошено про так зване «включення» Криму та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Цьому передував проведений 16 березня 2014 року так званий «референдум», який визнано недійсним як владою України, так і абсолютною більшістю держав світу, та провідними міжнародними організаціями, зокрема ООН.
Ситуація, що склалася наприкінці лютого 2014 року в АР Крим та місті Севастополь, безумовно, найсерйознішим чином впливає на права громадян, які проживають на цій території. Масові порушення прав людини, тортури, насильницькі зникнення, контроль над територією з боку третьої держави — це призводить до безпрецедентних викликів. Міжнародне право прав людини в кризових ситуаціях не завжди здатне належним чином справлятися зі своїми завданнями, адже під час збройного конфлікту, надзвичайного стану чи інших критичних ситуацій держава може обмежувати дію цих прав. Не може вона обмежувати лише фундаментальні невід’ємні права, які мають бути захищені завжди.
Територія Кримського півострова є частиною території України, окупованою Російською Федерацією без збройного опору з боку України. На цю територію поширюється правовий режим окупації, міжнародного збройного конфлікту та дія всіх чотирьох Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року.
При встановленні контролю над Кримським півостровом РФ використовувала заборонені методи ведення війни, зокрема, використання «зелених чоловічків» (людей, одягнених у військову форму без знаків відмінності), використання цивільного населення для блокування військових частин ЗС України, використання хитрощів та обману в порушення МГП при отриманні контролю за українськими військовими частинами. Саме застосування таких методів ведення війни разом із ефектом непередбачуваності дозволили РФ встановити контроль над Кримом.
Відповідно, перед юристами та дослідниками виникає логічне завдання щодо кваліфікації цих дій з точки зору міжнародного права. Відтак виникає питання, чи було це застосуванням методів ведення війни без порушень міжнародного права, чи це було свідоме вчинення порушень і злочинів задля досягнення мети? Чи супроводжувалися перші прояви «гібридної» війни РФ проти України скоєнням злочинів та порушеннями МГП з боку РФ? Ці питання слід проаналізувати та дати їм належну правову оцінку. Адже не виключено, що такі методи можуть бути використані в інших регіонах та проти інших держав. Цивілізований світ має ефективно реагувати на такі загрози, а держави мають бути готові до такої поведінки та вміти ефективно протидіяти їй.
Ознайомитись з повним текстом дослідження можна за посиланням.