У процесі деокупації захоплених Росією територій стає відомо про вчинення РФ діянь, які, prima facie, мають ознаки злочину геноциду і в майбутньому можуть бути кваліфіковані як геноцид ад’юдикаційними установам різних рівнів.

Понад 6036 вже задокументованих воєнних злочинів та злочинів проти людяності^[1] в поєднанні з запереченням з боку, як керівництва РФ, так і російського суспільства, існування українців як таких, можуть означати намір знищити, повністю або частково, українську національну групу. Мова йде, зокрема, але не виключно про наступні діяння:

— зумисні масові напади на цивільні об’єкти та цивільне населення;

— використання заборонених засобів ведення війни (передусім, систем “Град”, “Смерч” “Сонцепьок”, “Буратіно”, фосфорних бомб, отруйних газів);

— воєнні злочини, спрямовані проти представників влади;

— насильницькі зникнення;

— воєнні злочини та злочини проти людяності щодо дітей;

— групові зґвалтування як метод вчинення геноциду подібно до руандійського сценарію;

— мордування голодом та спрагою як метод вчинення геноциду, в тому числі перешкоджання діяльності гуманітарних коридорів (унеможливлення евакуації та доставки гуманітарних вантажів);

— викрадення та примусове переміщення цивільного населення з України на територію РФ;

— насильницька паспортизація;

— широкомасштабні напади на об’єкти культурної спадщини.

В цій аналітичній довідці зібрані міркування експертів РЦПЛ щодо окремих елементів геноциду, що ймовірно скоюється Російською федерацію в ході війни в Україні, а також розглянуто історичний розріз її цілеспрямованої політики по «остаточному рішенню українського питання»