Після окупації Криму інформаційне поле півострова зазнало значних змін. Багато журналістів залишили територію, місцеві ЗМІ закрилися. Відомими стали також випадки переслідування будь-якої незгоди з фактом окупації або новою владою, що висловлено в соціальних мережах. Ці та інші факти свідчать про наявність «інформаційної окупації». Це поняття означає, що ворожа влада, яка де-факто та де-юре окупувала території разом із інформаційним полем іншої держави, обмежує чи спотворює доступ до інформації. Проте, попри відоме визначення окупації, поняття «інформаційної окупації» не має загальноприйнятого значення.
Тому ми розглянемо його складові як у загальному контексті окупації, так і в окремих моментах, пов’язаних із інформаційною безпекою країни.
Доступ до інформації в контексті прав та обов’язків окупаційної влади
Можливість використання терміна «окупація» в контексті інформаційного простору значно ускладнюється через проблеми встановлення моменту її початку. Сьогодні можемо спостерігати тенденцію називати окупацією будь-яку ситуацію, пов’язану з іноземним контролем, незалежно від того, як це сталося, і чи це тимчасова чи довгострокова ситуація.
З правової точки зору, якщо територія перебуває під ефективним контролем ворожих іноземних збройних сил, навіть якщо не було збройного опору, окупація вважається такою, що виникла, а відповідні положення гуманітарного права є застосовними. При цьому рівень схвалення окупації не має значення для застосування гуманітарного права. Найбільш складним питанням є сутність цього контролю.
Приклад України є доречним у цьому випадку. Часто держави, що окупують, посилаються на підтримку місцевого населення, що ми й можемо спостерігати в ситуації із так званим референдумом у Криму. Проте, з юридичної точки зору, наявність угоди між окупаційною владою та місцевою владою не можуть позбавляти населення окупованої території захисту міжнародного гуманітарного права, про що йдеться у статті 46 Женевської конвенції IV. Населення цих територій також може відмовитися від цих прав, що зазначено у статті 8 Женевської конвенції IV.
Таким чином, держава-окупант несе відповідальність за забезпечення громадського порядку та безпеки, а також добробут населення на окупованій території. Але на відміну від тих самих культурних цінностей, ЗМІ та інформація не користуються спеціальним захистом у контексті прав та обов’язків окупаційної влади.
Проте деякі інші норми гуманітарного права можуть торкатися питань ЗМІ, серед яких обов’язок захисту військовополонених від образ та публічної цікавості (стаття 13 Женевської конвенції III, стаття 27 Женевської конвенції IV).
Свобода вираження поглядів та інформаційний суверенітет
Як ми бачимо, міжнародне право практично не містить релевантної інформації щодо концепту «інформаційної окупації». Вперше це поняття стало відомим під час обговорення проекту Концепції інформаційної безпеки України у другій половині 2015 року. Основна мета цієї концепції полягала в тому, щоб запобігти пропаганді, спрямованій на країну ззовні (з Росії). Мінусом цього документа була складність у формулюванні визначення пропаганди та ризик встановлення обмежень на медіаконтент у законодавстві, а не його оцінка на основі загальних правил (наприклад, заборона підбурювання до ненависті та насильства).
Крім пропаганди, інформаційна окупація виявилася тісно пов’язаною і з поняттям «інформаційного суверенітету», який також є новим (або знову відродженим) і не має широкого визнання. Термін може бути визначений як найвища влада держави в питаннях прийняття рішень та підтримання порядку щодо передачі інформації всередині держави та наявності рівного й незалежного права на створення, передачу та використання інформації вільно, без будь-яких зовнішніх втручань.
Але й це поняття, не в останню чергу через спекуляції таких країн як Росія та Китай, стало предметом критики з боку міжнародної спільноти. Без сумніву суверенітет зберігає важливу роль у міжнародному праві, оскільки на його концепції заснований, наприклад, принцип невтручання у внутрішні справи інших країн. Однак, на практиці, у сучасному глобальному суспільстві жодна країна не може діяти незалежно від інших. Спроба інтегрувати цю концепцію в дуже взаємопов’язаний інформаційний простір ще складніша. Не заперечуючи права кожної країни самостійно визначати свою власну політику, зокрема щодо засобів масової інформації, слід визнати, що в суспільствах зі свободою вираження поглядів, це не повинно обмежувати громадян в отриманні доступу до контенту з інших країн (або розповсюдженні його в інші країни).
Таким чином, немає сумнівів у тому, що з урахуванням важливості інформації в сучасному суспільстві, окупація інформаційного простору може бути рівним чином важливою або навіть важливішою за фізичну окупацію території. Використання терміна «інформаційна окупація» є виправданим для привернення уваги до такого явища. Проте не варто їм зловживати в правовій сфері. Окупація має певне юридичне значення та критерії. На інформаційний простір ці критерії перенести нелегко. Більше того, запровадження нової концепції, чиє значення від початку виглядає нечітким, несе ризик того, що вона може бути інтерпретована як така, що дозволяє обмежувати свободу інформації.
_________________________________________
Статтю підготовлено на основі Тематичного огляду ситуації з правами людини в умовах окупації «Крим без правил. Випуск №4. Інформаційна окупація».