Питання окупації є проблемним з погляду на відповідальності за будь-які порушення як для держав, залучених у конфлікт, так і для самих жителів. Адже з одного боку, в сторони, що окупує, є зобов’язання згідно з міжнародним правом, але вона не завжди (майже ніколи) визнає себе такою, а значить, і не бажає нести цю відповідальність. З іншого боку, є держава, чию територію було захоплено, яка також має відповідати за дотримання прав, навіть якщо вона не контролює або, принаймні, не повністю контролює територію. Але чи це можливо взагалі?
Європейський суд з прав людини підкреслив, що навіть у виняткових обставинах, коли державі не вдається здійснювати повноваження на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, військові дії чи повстання, або встановлення сепаратистського режиму на її території, вона не перестає володіти юрисдикцією у сенсі статті 1 Європейської конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ). Однак у цьому випадку відповідальність обмежується виконанням позитивних зобов’язань, пов’язаних із заходами, необхідними для відновлення контролю за цією територією та заходів щодо забезпечення дотримання індивідуальних прав заявника. Яким чином можуть бути розподілені зобов’язання між державою, що окупує, і окупованою, ми розглянемо на прикладі кількох справ з ЄСПЛ.
Відповідальність окупованої держави
Ситуацію відповідальності України було розглянуто у справі Хлібник проти України. У скарзі чоловіка, засудженого у 2013 році за низку злочинів судом Луганської області, йшлося про те, що національні суди не змогли розглянути його апеляцію, оскільки його справу було заблоковано на території, яка більше не була під контролем уряду України. При цьому не було встановлено, що потерпілий потрапив під негативні наслідки такої бездіяльності, як, наприклад, тривале взяття під варту.
У результаті Суд дійшов висновку, що влада України в умовах воєнних дій зробила все можливе для вирішення цієї проблеми, а тому не повинна нести відповідальності за ті обставини, які їй непідвладні.
Відповідальність держави, що окупує
У цьому питанні знаходимо цікаві відомості зі справ, які стосуються свободи вираження поглядів. Наприклад, у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії, що також стосується Придністров’я, обговорювалася юрисдикція та відповідальність держав за порушення ЄКПЛ у ситуаціях окупації. Судом було зазначено загальну необхідність функціонування засобів. Але в подібних ситуаціях проблема полягає в тому, що de facto окупаційна влада часто заперечує сам факт окупації та будь-яку відповідальність за дотримання прав людини.
Проте, оцінюючи ситуацію з медіа в Криму, слід пам’ятати, що окупант контролює та обмежує комунікаційну мережу. Отже, дії, які може запровадити українська влада, ймовірно, не будуть ефективними. Тому не варто забувати, що повний фізичний контроль над інфраструктурою, поряд з іншими численними порушеннями прав людини, які також впливають на ситуацію зі свободою вираження поглядів на півострові, таки перебуває в руках окупаційної влади та є наслідком її політики, за яку вона повинна нести відповідальність.
________________________________________________
Статтю підготовлено на основі Тематичного огляду ситуації з правами людини в умовах окупації «Крим без правил. Випуск №4. Інформаційна окупація».