Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини добре відома всім юристам-практикам та адвокатам, які працюють у сфері захисту прав людини. Ця стаття є єдиним положенням Конвенції, яке передбачає не лише гарантовані права, а й певні обов’язки та відповідальність.
На відміну від цієї статті, наприклад, перша поправка до Конституції США говорить досить жорстко: «Конгрес не має права ухвалювати закони, що обмежують свободу слова». Таким чином, ми стикаємося з різними підходами до Європи та США до питання свободи слова.
Незважаючи на це американський підхід все ж певною мірою вплинув на європейську практику, хоча і сам неодноразово видозмінився з часом.
Отже, все почалося з моменту, коли перед суспільством постало питання: коли і яким чином можна обмежувати свободу слова?
Епоха Першої світової війни та революції в Росії
Насамперед, що надихнув розвиток американського підходу до свободи слова, є «Шенк проти США» (Schenck v. United States). Цей кейс є примітним тим, що у цьому випадку Верховний суд допустив обмеження свободи слова в умовах війни. Так, заявника Шарля Шенка, члена соціалістичної партії, заарештували за поширення близько 20 000 памфлетів, у яких він закликав громадян США протестувати проти мобілізації.
Але рішення не обмежилося лише умовами війни. Так, суддя Олівер Венделл Холмс окремо зазначив, що «у кожному випадку все залежить від того, чи вжиті слова в таких обставинах і чи мають вони такий характер, щоб створити очевидну та безпосередню загрозу реальному лиху (clear and present danger). Це питання ймовірності та заходи… Здається прийнятним, що у разі доказу наявності реальних перешкод призовній службі, відповідальність за висловлювання, які призвели до цього ефекту, може бути застосована».
Таким чином Верховний суд розмежував небезпечні висловлювання та небезпечні діяння.
Такий підхід застосовувався Верховним судом ще в одній справі до розгляду кейсу «Абрамс проти США» (Abrams v. United States). Справа стосувалася російських мігрантів, які розкидаючи листівки з багатоповерхового будинку, протестували проти спроб уряду США перешкодити революції в Росії. Росіяни були визнані винними у провокації проти уряду, а також у спробі скоротити військово-матеріальне провадження.
У цьому випадку Суд застосував уже інший підхід, так званий тест «поганої тенденції». Він говорив, що наявність у промові наміру на заподіяння певної шкоди достатньо у тому, щоб обмежити свободу висловлювання, незалежно від цього, наскільки теоретично віддаленим може бути цю шкоду. Більшість суддів вирішили, що мова цих листівок була спрямована на провокацію та заохочення опору США у війні.
Тим не менш, суддя Холмс, якого ми згадували вище, не погодився з більшістю і зазначив, що виготовлення абсолютно не відомими нікому особами якихось листівок та розповсюдження їх у певному районі Нью-Йорка не створювало цієї явної та реальної загрози, яка б виправдала обмеження волі слова.
Епоха Червоного терору у США
Цей проміжок часу був досить радикальним щодо вираження свободи слова. Це підтверджується і рішенням Верховного суду США у справі «Уітні проти Каліфорнії» (Whitney v. California).
Суд підтвердив вирок про засудження заявниці за фінансування комуністичної партії, яка нібито мала намір насильно повалити уряд. Обвинувачена ж стверджувала, що ні вона, ні її партія таких намірів не мала.
Але цей кейс став цікавою також особливою думкою Луїса Дембіца Брандайза одного з найвидатніших колишніх суддів Верховного суду США. Цей текст вважається найпотужнішою промовою, спрямовану захист свободи слова. Він уточнив тест «явної та безпосередньої небезпеки», який тепер встановлював такі чіткі критерії:
- Спікер повинен мати суб’єктивний намір підбурювати;
- Використовувані в контексті слова, ймовірно, мають призвести до негайних протизаконних дій.
Таким чином, свобода вираження не могла бути обмежена, тільки тому що окреме висловлювання зачіпає почуття певних людей. Адже саме так може підтримуватись політична та громадська дискусія.
_________________________________________
Статтю підготовлено на основі Тематичного огляду ситуації з правами людини в умовах окупації «Крим без правил. Випуск №4. Інформаційна окупація».